Сантехники

Історія виникнення радіаторів.

Ще з давніх часів людина піклувалася про свій побут і обігріві свого будинку.
Головним символом домашнього тепла і затишку було вогнище. У ті далекі періоди це були вогнища, жаровніци, печі, які, через деякий час, змінилися на опалювальні прилади. Зараз домашнє тепло ми все частіше асоціюємо з потужними опалювальними котлами і високоефективними радіаторами. Жоден будинок, ні одна будова в наш сьогоднішній час не обходиться без опалювальних батарей. Дійсно, зараз дуже бурхливо розвивається ринок з виробництва опалювальних приладів і щоб зрозуміти подальший їх удосконалення, давайте проаналізуємо і простежимо історію виникнення радіаторів.

Приручення тепла

Перші предтечі нинішніх систем опалення з'явилися ще в багатих будинках
Стародавнього Риму. Називалися вони «гіпокауст» і обігрівали житло завдяки
мережі спеціальних каналів, розміщених під підлогою й у стінах, по яких
пропускалися гарячі димові гази з печі. Тобто теплоносієм в них
було повітря.

Однак завдяки працям Геродота, Плінія і Сенеки відомо, що римські
терми обігрівалися інакше - за допомогою гарячої води, що протікала по мідних
трубах. А це вже був прототип водяної системи опалення, що отримала
розвиток багато пізніше, в епоху промислової революції.

У середні століття для обігріву великих будівель, наприклад, церков і палаців,
використовувалася повітряна схема. Встановлено, що так опалювалися
російські царські хороми XVI-XVII століть - наприклад, Грановитая палата
Московського Кремля.

Джерелом тепла в ті часи були печі і каміни - спочатку глиняні та
цегляні, а потім - і металеві. Цікаво, що великий внесок у
розвиток печей вніс Бенджамін Франклін, один з батьків-засновників США.
Удосконалюючи традиційний камін, він сконструював автономну грубку
(Яка згодом стала назватися піччю Франкліна), для стінок
якій використав чавун, що володіє великою теплоємністю. Якщо
міркувати в сучасних термінах, то пекти одночасно була і котлом
(Топка - камера, де спалювалося паливо), і радіатором (стінки печі,
випромінюють тепло і що нагрівають приміщення).

Поділ цих двох функцій відбулося тільки в XVII столітті завдяки
розвитку технологій обробки металів. У 1675 році англійським
інженером Евелін для обігріву оранжереї була вперше сконструйована
система водяного опалення, в якій вода нагрівалася в казані і потім
циркулювала по сталевих трубах, поступово віддаючи тепло.

З початку XVIII століття на хвилі інтересу до новітніх технічних розробок
з Європи водяні системи почали розроблятися і російськими інженерами.
Самим яскравим прикладом успіхів вітчизняних майстрів стала система
опалення Літнього палацу Петра I, побудованого в 1714 році в
Санкт-Петербурзі. У цілому, протягом XVIII століття в Європі різного роду
водяні і парові опалювальні системи найчастіше застосовувалися для
обігріву оранжерей і зимових садів, і лише починаючи з 30-х років XIX
століття водяне опалення почало все ширше застосовуватися для обігріву житлових
приміщень.

Перші водяні системи опалення використовували так звану
гравітаційну схему (з природним спонуканням циркуляції).
Теплоносій в замкнутому контурі труб циркулював завдяки різній
щільності гарячої та холодної води. Для того, щоб система працювала,
було потрібно використовувати труби великого діаметра, та й в цілому вона була
дуже інерційною, тобто повільно нагрівалася і настільки ж повільно
остигала. Зараз таку схему ще зрідка використовують для опалення
невеликих приватних будинків.